 Загадка 1. Народження
Досі одна з найцікавіших таємниць Гоголя – історія його народження. За офіційною версією, народився Микола Васильович 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Але поява письменника на світ – велика загадка. Батько Гоголя, Василь Опанасович, уперше побачив свою дружину у… видінні, коли ще був юнаком. За легендою, сама Матір Божа вказала на немовля й сказала: це буде твоя дружина. І коли Василь Гоголь побачив маленьку дочку своїх сусідів – Марійку, одразу впізнав у ній свою долю. А потім більше десяти років чекав, коли дитина підросте, щоб у 14 років повести дівчинку до вінця.
…У матері Гоголя Марії Іванівни спочатку народжувалися мертві діти, тому їй порадили ходити до Миколаївської церкви. Тож Марія Іванівна приходила до храму за тридцять верст і біля чудодійної ікони Миколи Диканського дала обітницю: якщо народиться син, назве його на честь святого – Миколою. Так і сталося. Відомо також, що Гоголь походив зі старовинного дворянського українського роду. Дід письменника, Опанас, доводив, що його предками були полковники доби Хмельниччини, один із яких мав подвійне ім’я – Остап-Андрій. Отже, мабуть, невипадково синів Тараса Бульби звуть саме так…
Загадка 2. Гоголь і жінки
Вважають, що Гоголь ніколи не збирався одружуватися. Але платонічну любов він переживав – і не один раз. Коли Микола Васильович жив у Петербурзі, був дуже бідним чиновником – служив писарем і мешкав на околиці міста. При цьому доводилося утримувати себе, слугу. Саме тоді письменник і почав підробляти домашнім учителем у сім’ї вельмож Балабіних. Його вихованка Марія була молодшою, ніж Гоголь. Тож не дивно, що юнак закохався та вирішив одружитися. Однак попередні перемовини з батьками дівчини переконали Гоголя, що такі наміри безпідставні. Це була дуже багата й вельможна родина, а батько Миколи, хоча й дворянин, мав тільки тисячу десятин землі й 300 – 400 кріпаків. Таких у Полтавській губернії було багато. …Із Марією вони так і не поєдналися. Але вона не вийшла заміж, доки Гоголь не помер… Саме Марія стала ініціатором встановлення меморіальної дошки митцеві в Римі…
У 1831 р. письменник познайомився з Олександрою Смирновою-Россет. В Олександру був закоханий увесь Петербург. Це була вихована красуня, яка здобула освіту в Інституті благородних дівиць, а потім стала фрейліною при царському дворі. По батьковій лінії Смирнова-Россет – француженка, родичка кардинала Рішельє. І герб Россетів у Версалі був представлений як королівський. А по материній лінії її бабуся була родичкою царя Грузії Георга XIII. Родина дідвчини мала маєтки в Миколаївській області. І коли їй сказали, що Гоголь теж із Малоросії, почала звертати на нього увагу. Казала, що ми, мовляв, земляки. Якось вони під час сильної грози сиділи в кімнаті, а вітер відчинив вікно. Микола Васильович кинувся його зачиняти, а вона сказала: «Признайтесь, Николай Васильевич, а вы в меня влюблены…» Проте він різко зачинив вікно, почервонів і вийшов… Так, кохати – кохав, але взаємності очікувати не міг. Проте вони стали друзями на все життя…
Ще один із реальних шансів на одруження виник у Гоголя тоді, коли він зійшовся з родиною Вієльгорських у Римі. Глава сімейства славився як відомий меценат, що допомагав письменникам й артистам. У нього була велика родина – три доньки, два сини. Молодший син – Йосип-прекрасний – хворів на сухоти. На останній стадії хвороби він приїхав до Рима. І Гоголь проводив біля нього весь свій час. Йосип помер на руках у письменника. А коли його мати – Луїза Карлівна – вирушила до Рима, то Гоголь виїхав їй назустріч і втішав усю дорогу. Після того трагічного випадку відбулося глибше знайомство письменника з сім’єю. Найменша донька Вієльгорських – Анна – виросла за кордоном, навіть російську мову знала погано. А Гоголь почав на неї впливати. Вони спілкувалися на теми мистецтва й віри. Потім… він закохався. Навіть хотів свататися. Але друзі попередили, що сподіватися йому немає на що…
Загадка 3. Творчість і містика
Деякі моменти творчого шляху митця, у якому життя переплелося з легендами, були навіяні дитячими видіннями Гоголя. Цікаво, що в повісті «Майская ночь, или Утопленица» епізод, коли мачуха, яка перетворилася на чорну кішку, намагається задушити доньку сотника, нагадує реальну історію з життя письменника.
…Якось, коли Гоголю було всього п’ять років, він лишився вдома сам, аж раптом у будинку з`явився чорний кіт. Маленький Нікоша – так називали Гоголя в дитинстві – настільки злякався, що схопив тварину й утопив у найближчому ставку. Розлюченим батькам цей акт живодерства він пояснив просто: мовляв, подумав, якщо втопить кота, все зло зійде з Землі. Переможець над нечистю, покараний, простояв у кутку весь вечір. «Мені здавалося, що я втопив людину», – писав пізніше Гоголь…
Ще один цікавий факт. Гоголь тікає з прем'єри «Ревізора» і не виходить на поклін, бо глядачі в фіналі сміються, а мали б, за задумом автора, плакати від духовного очищення (чи не від того зла, проти якого боровся ще маленький Нікоша?). А вже за кілька років потому раптом розуміє: усе взагалі страшніше, ніж він собі уявляв. Під кінець свого життя Гоголь відчував вплив бісівщини й у собі самому. Вважав, що всі свої недоліки, усі пристрасті, усі амбіції, гріховні думки він вкладає у твори для того, щоб звільнитися від бісівської сили. Гоголь навіть намагається постригтися в ченці, але йому відмовляють, бо знають: за монастирськими мурами він не зможе жити без літератури. Складний душевний стан погіршували й бесіди з фанатичним священиком – Матвієм Константиновським, який дорікав Гоголю його «гріховністю», розповідав про жахи Страшного Суду, думки про який мучили письменника ще в дитинстві. У ніч на 12 лютого 1852 року сталася подія, яка досі залишається загадкою для біографів. Микола Гоголь молився до третьої години, після чого взяв портфель, вийняв із нього декілька паперів, а решту наказав кинути у вогонь. Перехрестився, повернувся в ліжко й гірко заплакав…
Вважають, що тієї ночі він спалив саме другий том «Мертвих душ». Але пізніше рукопис другого тому знайшли серед його книг. Що ж тієї ночі Гоголь спалив у каміні – до сьогодні невідомо… Є й інша версія. За нею Гоголь… закопав рукопис «Мертвих душ» у своєму ж селі – в одній з могил. Відомо, що 1851 року у Василівці Гоголь найняв сільських чоловіків, і вони насипали йому за плату в кінці саду великий курган. А ще розповідають, що вночі приїздила трійка, і там щось закопали.
Загадка 4. Смерть
Обставини смерті й поховання письменника також оповиті таємницею. Микола Васильович помер 21 лютого (4 березня) 1852 року. Його поховали на цвинтарі Свято-Данилівського монастиря, що в Москві. Загальновідомо, що Гоголь заповідав не поспішати з похованням, бо своєрідністю його хвороби було довготривале заціпеніння, і він, боячись, що закопають живцем, наполягав, аби чекали поки не з’являться на тілі явні ознаки розкладу. Розповідають, що тіло Миколи Володимировича переверталося в труні. Навіть ексгумація поховання в 30-і роки ХХ століття викликала чимало розмов. Коли рештки Гоголя переносили на Новодівичий цвинтар, помітили, що з труни покійного зник череп. За версією професора російського літературного інституту В.Г. Лідіна, який був присутнім на розкритті могили, череп Гоголя викрали в 1909 році. Тоді меценат і засновник театрального музею Олексій Бахрушин підмовив монахів добути для нього череп відомого письменника. Цікаво, що ці чутки міг пізніше використати Михайло Булгаков у своєму романі «Майстер і Маргарита». У книзі він написав про вкрадену голову керівника правління МАССОЛІТу, яку відрізали трамвайні колеса на Патріарших…
Як би там не було, навіть у своїй смерті Гоголь залишився загадкою для всього світу...
|
